Немає на світі нічого сильнішого за людські почуття. Під владою почуттів, як відомо, людина здатна на все. Майже всі найбільші людські подвиги, усі найжорстокіші злочини, усі справи, що залишились назавжди в історії людства, були скоєні заради любові, кохання, через ненависть… через ті сили, що допомагають будь-якій людині жити, адже життя без емоцій сіре, ніби дощ на початку весни…
Але не всі люди, що відчувають, здатні на великі справи. Та й не завжди сприяють їм обставини. Та ж критерій величі досить ефемерний – поети, наприклад, пишуть вірші, й хто сказав, що це вже не вражаючі вчинки?! Поети існують стільки, скільки існує людство. Від античних байкарів до середньовічних вагантів, від Шекспіра і до Євтушенка лине поетичне слово. Слово, створене почуттями.
Та, нажаль, в сучасному світі суспільство не дуже й любить поетів. Вірші пишуться «в стіл», у кращому разі стають текстами пісень, у гіршому – політичними «заказухами», які завжди друкували, друкують і будуть друкувати. Що ж робити, так би мовити, пересічному поетові?..
От пересічні поети, звичайні, здавалося б, кияни, і створили те, про що я хочу вам розповісти – літературно-поетичний альманах “Rebellious”, що латиною означає «буремний, бунтівний». Адже саме буремною є душа поета, тим паче сучасного поета, який має писати в умовах жорсткого непризнання поезії суспільством!
“Rebellious” створюється в умовах «домашнього» друку. Як виявилося, верстати журнал на звичайному персональному комп’ютері та друкувати за допомогою принтера економічно набагато вигідніше, ніж друкувати у професійній друкарні. І це надає альманахові особливого шарму, адже він, як сказали би професійні рекламісти, дбайливо сплетений руками редакції, адже наклад його залежить від кількості читачів, а не від якихось особливих конкретних цифр. Зате конкретною є цифра, що позначає кількість членів редакції – власне я: редактор та верстальник, та мій друг і колега Мілана Кареліна, якій належать чудові обкладинки, і саме завдяки якій альманах, як було вже сказано, є дбайливо сплетеним. Проте кількість авторів “Rebellious” конкретною не буде ніколи – вже сьогодні поетів близько шести десятків, а що ж буде далі, коли готується до друку лише сьомий випуск?!
В альманасі друкуються молоді, нікому ще не відомі, поети, та люди, які зробили себе завдяки Інтернету чи власним пісням. Люди, які відчувають і мріють висловити свої думки вголос. Саме такими людьми є члени редакції журналу. Це важко – за власні кошти без державної чи спонсорської підтримки створювати повноцінний літературний альманах, адже “Rebellious” – це кольорова книжка в м’якій обкладинці, книжка на сто сторінок, новий том якої щомісяця з’являється в мережі арт-магазинів «Індиго» Києва, Москви та Санкт-Петербурга. Інші магазини через економічну кризу не дуже радіють перспективі нової мороки на свою голову, але читачам, російсько- та українськомовним людям з усіх куточків світу, вистачає і цієї мережі, яка висилає книжки по всій земній кулі, треба лише замовити. Людям потрібне почуття, потрібне мистецтво. І це мистецтво доступне їм завдяки «буремному» альманаху.
Що зараз є у нас устах? На державному рівні – політика. На рівні ЗМІ, як нещодавно сказала мені одна досить відома людина, що давала інтерв’ю для Інтернет-порталу, де я працюю, - «ворона від дизайнерки Лобанової в мене на голові замість мого мистецтва». На рівні, власне, мистецтва – кількість грошей в його діячів. На нашому, університетському рівні, на устах лише байки та перемивання кісток власним одногрупникам. Але ж ми люди! Хіба ми справді відчуваємо потребу знати подробиці політичного життя? В країнах цивілізованого Заходу не всі громадяни знають ім’я президента. Хіба нам так цікава ворона на голові та її вартість? Хіба, вибачте за правду, статеві відносини власних товаришів важливіше своїх почуттів? Почуття в людей однакові. Ми, студенти Інституту психології, нещодавно закінчили вивчати емоційну сферу особистості і знаємо, що люди вміють любити, ненавидіти, радіти й сумувати, тривожитися та бути спокійними – можна перерахувати на пальцях те, що справді уміють люди. А поети – це ті, хто просто вміє сказати словами. Поети були завжди. Як вже було сказано, від античних співців до трубадурів, від Пушкіна до Цвєтаєвої, від Бродського до наших із вами сучасників, конкретні люди просто висловлюють загальнолюдське. Просто кажуть, як колись Маяковський: «Послушайте! Ведь если звёзды зажигают, значит, это кому-нибудь нужно?!».
Одна з відомих у вузьких колах самозваних поеток нещодавно назвала альманах “Rebellious” “нікому не потрібним самосклепаним журнальчиком», бо я відмовилася друкувати в ньому її неякісні ані за змістом, ані за формою, тексти. Але хіба літературно-поетичні альманахи дійсно нікому не потрібні? Якби це було так, хіба телефонувала б мережа магазинів «Індиго» щомісяця за кожен номер, хіба писали б читачі захоплені листи?..
Если звёзды зажигают, это кому-нибудь нужно. Альманах «Rebellious» створений як ода почуттям, сильнішого за які немає нічого на світі.
Хто посперечається та зможе сказати, що поезія зараз неактуальна?
Ми не єдині у світі і, мабуть, не єдині у Києві.
Але ми робимо свою справу. І будемо робити її, допоки хоч одна людина захоче побачити новий том кольорової книжки на сто сторінок, наповненої молодими сучасними поетами.
Тими, хто відчуває.

Аліна Ілясова,
студентка Інституту психології та соціально-політичних наук за напрямом «психологія»
та Інституту журналістики та телемистецтва за напрямом «журналістика»
Київського міжнародного університету